Сценарії майбутнього від Михайла Згуровського
Із інтерв’ю Тетяни Пасової з академіком НАН України Михайлом Згуровським, ректором НТУУ «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського».
Одне з найфундаментальніших досліджень розвитку України провела група фахівців Світового центру даних з геоінформатики та сталого розвитку, який працює під егідою Міжнародної Ради з науки (ІCSU) при НТУУ «КПІ» під науковим керівництвом академіка НАН України Михайла Згуровського.
— Які п’ять основних проблем української економіки виділили експерти?
— Передусім — це недосконалість податкової системи України, що змушує як мінімум половину її економіки вже тривалий час перебувати у «тіні».
Другим серйозним гальмом розвитку є корупція, яка відтягує від ВВП майже 14-15%.
Відсутність пенсійної реформи не дає змоги усунути хронічну розбалансованість старої системи солідарності поколінь. Щороку виникає дефіцит Пенсійного фонду.
У 2016 року такий дефіцит становив 7,5% від ВВП.
Четвертим чинником є обслуговування державного боргу. Найбільші платежі перед МВФ та власниками державних облігацій України припали на 2014-2015 роки за позики, отримані у 2008-2010 рр. Падіння рейтингів платоспроможності України до критичних рівнів «Restrіcted Default» та «CCC».
Останнім з топ-п’яти гальмуючих чинників розвитку країни є енергомісткість нашого ВВП. Україна, порівняно з розвинутими країнами, на 1 долар ВВП витрачає у 3-5 разів більше енергетичних ресурсів.
— А що українська економіка може запропонувати світовій?
— Україна має десятки галузей економіки, але не за кожною ми можемо бути цікавими зовнішньому світу. Використовуючи методи Дельфі та SWOT-аналізу, було визначено дев’ять кластерів економіки, з якими Україна може бути цікавою та інтегруватися у міжнародну кооперацію.
На першому місці знаходиться аграрний комплекс. На 0,5%території земної кулі, які займає Україна, зосереджено понад 20% світового чорнозему. Потрібно виробляти продукти з високим ступенем переробки та високою доданою вартістю.
На другому місці несподівано для нас виявився військово-промисловий комплекс. Якщо аграрії до 2020 року можуть робити внесок у ВВП на рівні 19-20%, то військово-промисловий комплекс до 2020 року дасть до 15% ВВП. Ми входимо до десятки найбільших країн-експортерів зброї у світі.
На третьому місці — інформаційно-комунікаційні технології. Цей кластер економіки може дати до 2020 року 9% внеску у ВВП. Експерти дійшли висновку, що в частині людського капіталу, добре підготовлених програмістів і математиків, ми можемо конкурувати з найбільш розвиненими країнами. А ось у частині розвинутої інформаційної інфраструктури, ми відкинуті від потужних країн. Щоб ми були конкурентоспроможними гравцями в «продуктовому» ІT-сегменті на світових ринках, потрібно мати розгалужену інфраструктуру. А це сотні мільйонів доларів інвестицій.
Наступним кластером економіки є нанотехнології та створення нових речовин і матеріалів.
Ще одна перспективна галузь — зелена енергетика. Цей кластер, як і попередній, може дати до 5% внеску у ВВП до 2020 року.
Високотехнологічне машиноприладобудування є наступним кластером з внеском у ВВП 5% і 7% відповідно до 2020-го і 2030 років. До цієї галузі відноситься усе наше космо- й ракетобудування, авіабудування, турбобудування, суднобудування, верстатобудування. Цей кластер знаходиться не так високо, порівняно з іншими через значні втрати зовнішніх ринків. Це програш наших політиків на геополітичній і геоекономічній шахових дошках.
Розвиток транзитної інфраструктури — Україна має таку географію, що вона повинна бути шовковим шляхом між сходом і заходом. Та, на жаль, цей кластер знаходиться лише на сьомому місці, через низький рівень технологічного розвитку. Це перше, але не головне. Зараз у зв’язку з політичними обставинами нам закриті шляхи до Китаю та Середньої і Південно-Східної Азії через РФ. До 2020 року внесок транзитної інфраструктури до ВВП планується на рівні 5%, до 2030-го — 7%.
Наступний кластер — це науки про життя. Сюди відносяться біомедична інженерія, фармація, клітинна медицина, тобто усі ті науки, які підвищують якість і тривалість людського життя. Розвинуті країни інвестують величезні кошти у такі дослідження, у нас — великий занепад. Незважаючи на наявність традиційно сильних наукових шкіл у галузі біології і медицини, цей кластер знаходиться на передостанньому восьмому місці.
Хоч ми надовго втратили Крим, але туризм є одним із потенційних кластерів. Є Київ, Одеса, Кам’янець-Подільський, Львів, Карпати...
— Що буде з країною, якщо її влада не зважатиме на довгострокові передбачення розвитку, чи ж постійно змінюватиме їх?
— Це, власне, найгостріша проблема для України.
Якщо країна не має довгострокової стратегії розвитку і політичної волі для її втілення, то досягти значного підйому неможливо.
Тож відповідь на ваше запитання — без довгострокової стратегії розвитку залишимося у тому стані, в якому ми є зараз, а то й опустимося ще нижче. Ми, у КПІ, вже давно займаємося такими дослідженнями.
Було виконано вже три таких проекти. І потрібно було повторити дослідження для корекції бачення. Зібрати такі частки, провести громадське обговорення, обрати курс і слідувати йому. Поки що таких дій влади ми не бачимо.
Ми сподіваємося, що через громадянське суспільство це бачення, яке проходитиме у глиб соціуму, зможе формувати і думку політиків, і впливати на неї.
Якщо ми не реалізовуватимемо довгострокові стратегії, то майбутнє України буде дуже сумним.
— Ми дуже хочемо, щоб Україна напрямок свого розвитку змінила на кращі сценарії. У дослідженнях ми показали, що це можливо. Є й відповідні світові приклади. Для цього потрібно, щоб були виконані умови, які вказують дослідники. Які 50 дій влади мають бути здійснені для того, щоб забезпечити розвиток України бажаними сценаріями, експерти також розрахували і обґрунтували. Поки що все це не виконується, втрачаючи час, рухаємося за сценарієм консервування кризи.
Але хочу зазначити, що рік тому, коли проводився Форсайт—2015, параметри були дещо гіршими. У 2016 році вони покращилися, хоч і не значно, завдяки реформам, що відбуваються. У дослідженні їх виділено десять. Слід зазначити, що вони інституціональні, тобто довгострокової дії.
Параметри дещо покращилися, але це покращення настільки незначне, що ми ні до 2020 року, ні до 2030-го не зможемо за такого характеру розвитку досягти бажаних сценаріїв.
Якщо ми не будемо мінімізовувати гальмуючі чинники (а мінімізація кожного з них — це реформа у певному секторі), активізувати кластер економіки, відповідним чином здійснювати перепідготовку людського капіталу, то зі сценарію консервація кризи перейдемо до повного або суверенного дефолту. Ймовірність цього сценарію — 30%. Суверенний дефолт може бути керованим і некерованим. За умов некерованого дефолту відбувається втрата функцій держави, деякі ознаки якої ми вже спостерігаємо.
Найгірший сценарій до 2020 року — це колапс. Тобто повна втрата функцій держави і перехід під контроль зовнішніх гравців. Це дуже погана перспектива, бо тягне за собою великі соціальні загострення і активізацію деструктивних сил.
Ймовірність цього сценарію досягнення до 2020 року не перевищує 5%. Дослідниками також побудовано і промодельовано чотири сценарії розвитку України на довгостроковому часовому горизонті до 2030 року.
Сценарії майбутнього: від оптимістичного до колапсу «Голос України»