Огляд пресиІнформаційно-аналітичні випуски НТСЕУ про стан та перспективи паливно-енергетичного комплексу України

forumXVII Міжнародний форум «Паливно енергетичний комплекс України: сьогодення та майбутнє», 5-7 листопада 2019, Міжнародний виставковий центр

plan2019Перелік науково-технічних заходів (конференції, семінари, громадські обговорення, виставки, ювілейні заходи) в галузі енергетики на 2019 рік

TOP-12 публікацій «ЕНЕРГОІНФОРМ-ИНФОРМЭНЕРГО» №548

Категорія: Публікації Опубліковано: Вівторок, 08 травня 2018 Автор: Олександр Дупак

Зміст статті

 

Проблеми розбудови мегаполісу міста Києва

Із звернення видатних державних і громадських діячів України до Президента України, Прем’єр-міністра України, Київського міського голови щодо існуючих проблем розбудови мегаполісу міста Києва і забезпечення якісного проживання у столиці України

«ГОЛОС УКРАЇНИ», 28.04.2018

Президенту України П. ПОРОШЕНКУ
Прем’єр-міністру України В. ГРОЙСМАНУ
Київському міському голові В. КЛИЧКУ

Шановні Петре Олексійовичу,Володимире Борисовичу,Віталію Володимировичу!

Залишаючись небайдужими до всього, що відбувається в країні, хочемо привернути вашу увагу до питання, яке потребує принципового і термінового вирішення. Київ розбудовується шаленими темпами, але без елементарної логіки містобудування, інколи без здорового глузду. Київ став одним із найнезручніших для проживання міст у Європі. Суцільні транспортні затори, брак парковок, ущільнення забудови, дефіцит шкіл і дитячих садків, скорочення зеленої зони, перевантаженість метро, розбиті дороги і тротуари, фактична відсутність місць для відпочинку у дворах, перетворення їх на платні автостоянки. Це лише зовнішні ознаки хаотичної забудови, не згадуючи про принципове для мегаполісу завдання — баланс між чисельністю мешканців і їх трудовою зайнятістю. Складається переко-нання, що останнє питання міська влада не здатна ні аналізувати, ні розв’язувати.

Викликає занепокоєння практика нової забудови. В гонитві за вигодою відбувається повсюдне скупчення висотних споруд у новостворених кварталах, воно пригнічує людей.

Власники житла, несучи непомірну вагу комунальних платежів, змушені сплачувати необґрунтовані суми на обслуговування прибудинкових територій, хоч цільове використання цих астрономічних сум кияни не бачать.

Можна приводити багато інших прикладів щодо міських негараздів (спотворений архітектурний ландшафт колись одного з найкрасивіших міст у світі;
в центрі Києва заростає Дніпро; по-хижацькому привласнюються зони відпочинку і спорту на річці; неорганізованість з прибиранням і утилізацією відходів; перетворення багатьох місць столиці в провінційні базари та смітники).

Проте є важливіші питання. Перше з них: для кого розширюється Київ, чи є і на що орієнтований генеральний план його розвитку? За попередніми даними, в Києві та його околицях набудовано більш як 200 тисяч квартир, уже не витребуваних споживачами.

В місті не налагоджений порядок використання цих площ: хто і на яких підставах заселяється, скільки фактично перебуває людей в орендованому житлі, звідки вони і чим займаються в Києві, як захищені в своїх правах кияни, котрі проживають поряд...

(Йдеться про складний етап змін у житті суспільства і держави. Суть цього етапу, його об’єктивні і суб’єктивні причини, очікувані наслідки та інше в державі ніхто не аналізує, прогнозів не дає. Осторонь цих процесів перебуває наука, можливості якої підірвані відсутністю фінансування.)

Друге, і, можливо, найгостріше для Києва питання: чи відповідає пропускна спроможність і потужність інженерних мереж додатковому навантаженню від новобудов?

Як сталося, що межі Києва без якихось загальнодержавних рішень розшири-лися навсібіч — до Вишневого і Віти-Поштової, до Броварів і Борисполя, до Обухова і Вишгорода та Ірпеня? Відомо, що Бортницька система аерації повністю зношена. Хто дає дозвіл на нові будови і хто відповідатиме за ймовірну катастрофу.

Вважаємо за необхідне:

  1. На державному рівні розглянути комплекс питань, що визначають стан та перспективу, зокрема, столиці та загалом країни. Створити для того Державну раду стратегічного планування (з офіційним і громадським статусом її членів), залучаючи і колективи АН України;
  2. Ухвалити рішення щодо припинення нової житлової забудови Києва, зосередивши ресурси бюджету та приватних компаній на благоустрої міста, ремонті і реставрації житла та інших споруд, приведенні в зразковий порядок зон відпочинку, зокрема в Гідропарку та скрізь понад Дніпром;
  3. Розв’язати проблеми транспортного обслуговування населення (паркінги та термінали при в’їздах у міську зону, парковки, обмеження транзиту, об’їзна дорога, комунальний транспорт, оновлення мостів і переходів тощо);
  4. Виділити з бюджету кошти для розрахунку із забудовниками, організувати освоєння нового житла киянами, що роками стояли в черзі, під умови довгострокового кредитування (25-30 років) за реальними, а не спекулятивними цінами;
  5. Створити з новобудов обмінний фонд житла, щоб відселити призначені для заміни «хрущовки» та панельні дев’ятиповерхівки, зорієнтувати можливості забудовників на реконструкцію житлового фонду.

Світовий досвід вчить, що влада, незважаючи на свою тимчасовість, все одно мусить дбати про нинішнє і майбутнє міста (усієї поселенської мережі) та про якість життя в ньому людей.

МАСОЛ В. А., Голова Ради Міністрів УРСР (1987-1990 рр.), Прем’єр-міністр України (1994-1995 рр.);
МАТВІЄНКО Н. М., народна артистка України;
МОРОЗ О. О., Голова Верховної Ради України II і V скликань;
ПАТОН Б. Є., президент Національної академії наук України;
ПЛАЧКОВ І. В., міністр енергетики України (1999 р.), міністр палива та енергетики (2005-2006 рр.);
РАДЗІХОВСЬКИЙ А. П., доктор медичних наук, професор кафедри загальної та невідкладної хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика;
СИМОНЕНКО В. К., Перший віце-прем’єр-міністр України (1992 р.), Голова Рахункової палати України (1996-2011 рр.), член-кореспондент НАНУ;
СКЛЯРОВ В. Ф., міністр енергетики та електрифікації УРСР (1982-1993 рр.), академік Інженерної академії наук України;
СКОРИК Л. П., професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, народний депутат України І скликання;
ФОКІН В. П., Голова Ради Міністрів УРСР (1990-1991 рр.), Прем’єр-міністр України (1991-1992 рр.).