На початку 90-х років XX століття енергосистема України являла собою вертикально інтегрований енергетичний комплекс, до складу якого входили 8 територіальних виробничих енергетичних об'єднань (ВЕО) з циклом виробництва, передачі та розподілу електричної та теплової енергії кінцевим споживачам.
Фактична реорганізація вертикально інтегрованого енергетичного комплексу країни розпочалась з видання Указу Президента України про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України. На виконання цього Указу було розпочато акціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) і створення передумов для організації конкурентного середовища шляхом розділення функцій з виробництва, передачі та постачання електроенергії.
Структура управління енергетикою України зазнала певних змін. На базі ВЕО утворювалися енергогенеруючі (Виробники), енергопосгачальні (Постачальники) компанії та Державна електрична компанія (ДЕК) «Укрелектропередача», яка забезпечувала передачу електроенергії від Виробників до Постачальників.
Шляхом порівняння економічних показників видів палива, його транспортування, обсягів та собівартості виробництва електроенергії, урахування екологічних умов та територіального розташування теплових електростанцій було утворено 4 державні енергогенеруючі компанії (ГК) теплових електростанцій (згодом, у 2002 р. до членів ОРЕ приєдналася ще одна, п'ята компанія — приватна), державна енергогенеруюча компанія атомних електростанцій (ГК АЕС) та державна енергогенеруюча компанія гідроелектростанцій (ГК ГЕС). Кожна з компаній відігравала певну роль на енергоринку - теплові електростанції повинні працювати у конкурентному секторі ринку (за ціновими заявками), атомні — у базовій частині графіка навантаження Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, гідроелектростанції — у базі навантаження та надавати системні послуги з регулювання навантаження (маневрові потужності) в ОЕС України.
За територіальним принципом було утворено 25 обласних та 2 міських (міста Київ та Севастополь) енергопостачальних компаній, які мали здійснювати на закріпленій території передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та її постачання кінцевим споживачам.
Передачу електроенергії високовольтними та міждержавними лініями електропередачі (220-750 кВ) здійснювала утворена ДЕК «Укрелектропередача». Згодом в результаті об'єднання Національного диспетчерського центру (НДЦ) України та ДЕК «Укрелектропередача» було утворене Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ДП «НЕК «Укренерго»), на яке крім зазначених були покладені функції оптового постачальника електроенергії.
Таким чином, в Україні розпочала функціонувати нова структура потужного енергетичного комплексу з виробництва, передачі та постачання електричної та теплової енергії. Основу його потенціалу склали ТЕС, АЕС, ГЕС та гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС), які увійшли до складу відповідних енергогенеруючих компаній, а також теплоелектро¬централі, блок-станції та вітроелектростанції з різною формою власності'. Передача електроенергії високовольтними лініями від виробників до енергопостачальних компаній та окремих великих споживачів, а також експорт забезпечуються ДП «НЕК «Укренерго».
Енергопостачання споживачів здійснюється місцевими (постачання електроенергії за регульованим тарифом на закріпленій території) та незалежними (постачання електроенергії за нерегульованим тарифом) постачальниками:
При реформуванні електроенергетики України було дотримано головного принципу «не нашкодь». Заплановані структурні перебудови були належним чином проаналізовані з огляду на забезпечення необхідного рівня енергетичної безпеки держави.
Наприкінці 1994 р. в Україні був утворений незалежний позавідомчий орган, на який покладені функції регулювання електроенергетики, зокрема сприяння розвитку конкуренції в галузі та організації ефективного ринку електроенергії — Національна комісія з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ).
У 1996 р. Комісія розпочала процедуру видачі спеціальних дозволів - ліцензій на здійснення підприємницької діяльності з виробництва, передачі та постачання електроенергії. Першу в Україні ліцензію на виробництво електроенергії у червні того ж року отримала Державна акціонерна енергетична компанія (ДАЕК) «Дніпроенерго».
З метою завершення структурної перебудови електроенергетики та підвищення ефективності роботи галузі в ринкових умовах у лютому 1996 р. Кабінет Міністрів України видав постанову про забезпечення роботи оптового ринку електричної енергії України, і Оптовий ринок електричної енергії України (ОРЕ) запрацював в експериментальному режимі.
Значний досвід залучених до цих заходів фахівців-енергетиків та перші практичні результати експериментальної роботи ринку допомогли Тимчасовій Раді ринку прийняти виважені рішення щодо особливостей роботи енергокомпаній в умовах функціонування ринку електроенергії та, зокрема, прийняти саму модель ОРЕ. За результатами вивчення передового світового досвіду спеціалісти електроенергетичної галузі обрали модель «Єдиного покупця», яка на той час позитивно зарекомендувала себе в Англії, Уельсі і Аргентині (структура енергетичних потужностей цих країн подібна до української).
Після завершення кропіткої роботи над проектом установчого договору між учасниками оптового ринку Тимчасова Рада ринку скликала Загальні збори виробників та постачальників електроенергії.
15 листопада 1996 р. в приміщенні Національного диспетчерського центру України (в подальшому — ДП «НЕК «Укренерго») відбулися перші Загальні збори виробників, постачальників електроенергії за регульованим тарифом, постачальників електроенергії за нерегульованим тарифом та оптового постачальника. На цих зборах фактично і відбулося заснування ОРЕ - єдиного в межах держави договірного об'єднання суб'єктів підприємницької діяльності, що працюють на підставі відповідних ліцензій НКРЕ з виробництва, передачі та постачання електроенергії. Того ж дня 55 ліцензіатів НКРЕ стали першими членами ОРЕ та підписали Договір між членами ОРЕ (ДЧОРЕ) - багатосторонню угоду, яка регулює відносини на ОРЕ та визначає основні економічні, фінансові засади та механізми його функціонування. На Зборах був обраний склад Ради ОРЕ.
Таким чином, в Україні були створені передумови для лібералізації та розвитку конкуренції в сфері електроенергетики. Конкурентний сектор ринку виробників електроенергії утворили ГК ТЕС, у яких тарифи на продаж електроенергії в ринок формуються на основі погодинних цінових заявок. Конкурентний ринок постачальників утворили учасники, які постачають електроенергію споживачам на закріпленій території за регульованим тарифом або на всій території України за договірними цінами (нерегульованим тарифом). Монопольним видом діяльності була визнана передача електроенергії магістральними та міждержавними мережами, а також передача електроенергії місцевими (локальними) мережами, які належать постачальникам електроенергії за регульованим тарифом. Споживачі, крім населення, отримали право обирати свого постачальника електроенергії — за нерегульованим або за регульованим тарифом.
Економічна суть обраної моделі функціонування ОРЕ полягала в розділенні процесів виробництва, передачі та постачання електроенергії на окремі види діяльності та створенні конкурентного середовища в енергетичному секторі.
Головна мета запровадження ОРЕ це:
На початковому етапі забезпечення функціонування ОРЕ здійснювалося оптовим постачальником електроенергії - Спеціалізованим відокремленим підрозділом «Енергоринок» (СВП «Енергоринок») ДП «НЕК «Укренерго», утвореним як перший крок на шляху створення Державного підприємства «Енергоринок», що мало відповідати Указу Президента України та умовам ДЧОРЕ.
До червня 2000 р. функціонування ОРЕ здійснювалося фактично в експериментальному режимі. До того часу активно розроблялися та впроваджувалися нормативні документи, необхідні для належного функціонування Оптового ринку, вживалися заходи з налагодження.інформаційного забезпечення та організації'оперативного інформаційного обміну між суб'єктами ОРЕ.
Двосторонні договори купівлі-продажу електроенергії були укладені лише з частиною учасників ринку. Основна об'єктивна причина цього — не в повній мірі розроблена нормативна база функціонування ринку. У разі відсутності таких договорів, взаємовідносини сторін регулювалися тільки ДЧОРЕ. Згодом, поступово набуваючи досвіду, на ОРЕ відповідно до діючого законодавства запроваджуються двосторонні договори купівлі-продажу електроенергії з наявністю в них обов'язкових істотних умов взаємодії сторін.
У травні 2000 р. постановою Уряду України І31 було утворено Державне підприємство «Енерго¬ринок». Цією ж постановою було визначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються виключно у грошовій формі. За ініціативою Уряду у червні того ж року були внесені зміни до Закону «Про електроенергетику», якими законодавчо закріплювалися основні положення Договору між членами ОРЕ, в тому числі і Правил ОРЕ. Законодавчо визначені та закріплені такі поняття, як «оптовий постачальник електроенергії», «розподільчий рахунок», «алгоритм оптового ринку електричної енергії України», та встановлювався спеціальний режим розрахунків за спожиту електроенергію. З набуттям чинності цього Закону стає обов'язковим укладення учасниками ОРЕ договорів купівлі- продажу електроенергії з оптовим постачальником, а також відкриття постачальниками за регульованим тарифом та оптовим постачальником електроенергії в уповноваженому банку розподільчих рахунків (згодом - поточні рахунки із спеціальним режимом використання).
З червня 2000 р. відбувся перехід на купівлю енергопостачальними компаніями електроенергії з ОРЕ за погодинними оптовими цінами. Тобто за Правилами ОРЕ здійснювався вже не тільки розподіл навантаження між генеруючими джерелами, а й формування цін на електроенергію для енергогенеруючих та енергопостачальних компаній. У такий спосіб був забезпечений баланс платежів між виробниками та постачальниками електроенергії.
У липні 2000 р. Уряд України затвердив порядок про визначення уповноваженого банку, порядок та терміни відкриття розподільчих рахунків, порядок про проведення розрахунків за електроенергію [4]. Завдяки цим заходам були фактично ліквідовані прямі договори, бартерні схеми та інші негрошові форми розрахунків, що, в основному, здійснювалися поза Оптовим ринком між постачальниками (обленерго, незалежні постачальники) та споживачами. Надходження коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електроенергії суттєво збільшилися.
У 2002 р. на ОРЕ впроваджуються розрахунки платежів за електроенергію, куповану у ГК ТЕС, відповідно до Правил ОРЕ в повному обсязі.
Позитивні результати функціонування ОРЕ та доцільність поступового реформування енергетичного ринку України дали підстави Уряду України у листопаді 2002 р. схвалити Концепцію функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України [5]. Концепцією визначений поетапний перехід від діючої моделі ринку «Єдиного покупця» до ринку двосторонніх договорів та балансуючого ринку.
Вдосконалюється і механізм розрахунків на ОРЕ — з 2005 р. згідно зі змінами, внесеними до Закону України «Про електроенергетику», виробникам у кожному розрахунковому періоді забезпечується оплата вартості електроенергії, закупленої у цьому періоді оптовим постачальником електроенергії, у рівному відсотку кожному Виробнику (за винятком ВЕС) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління ОЕС України ї передачу електроенергії.
З метою вирішення наболілої проблеми взаємної заборгованості підприємств ПЕК у 2005 р. Верховною Радою України приймається Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств ПЕК». У складі ДП «Енергоринок» утворюється Розрахунковий центр та розпочинається процедура погашення заборгованості.
У 2005 р. Кабінетом Міністрів України ухвалюється Комплексний план заходів із забезпечення**.-^ фінансової стабілізації підприємств ПЕК, а у 2007 р. — План заходів щодо реалізації положень Концепції функціонування та розвитку ОРЕ та План заходів з реформування та розвитку енергетичного сектору.
Рівень розрахунків на ОРЕ набуває тенденції до стабільного росту і досягає показників світового рівня.
Створенню та вдосконаленню нормативної бази функціонування ОРЕ, як складової Системи Оптового ринку, надавалася особлива увага з боку органів державного управління та регулювання в електроенергетиці. У цій роботі взяли участь всі учасники ОРЕ, діяльність яких у цьому напрямі координувала Рада ОРЕ. Робота проводилася по всіх складових нормативної бази ОРЕ — ДЧОРЕ та договірної бази купівлі-продажу, порядку розрахунків, автоматизованої системи комерційного обліку електроенергії ОРЕ (АСКОЕ ОРЕ), порядку обміну технологічними даними тощо.
Перші договори купівлі-продажу електроенергії укладалися на підставі вимог ДЧОРЕ. Однак вони не в повній мірі визначали такі аспекти, як відповідальність сторін, особливі умови. Згодом договірна база розширювалася, що дозволило чітко визначити права, обов'язки та відповідальність сторін.
Перші договори з виробниками електроенергії були розроблені та укладені ще в 1997-1999 роках. Враховуючи зміни, що відбувалися у законодавстві України і відповідно у нормативних документах ОРЕ, умови договорів постійно опрацьовувалися протягом 2001-2011 років.
В діючих нині договорах з виробниками чітко визначені умови щодо надання/отримання достовірної інформації про обсяги виробництва, відпуску електроенергії в мережу, здійснення комерційних розрахунків на ОРЕ, а також щодо додержання виробниками заданого графіку навантаження та виконання диспетчерських команд.
Одночасно здійснювалося і системне вдосконалення договірних відносин з постачальниками електроенергії за регульованим тарифом (ПРТ). У 1997-1998 рр. були розроблені та укладені перші договори купівлі електроенергії між оптовим постачальником електроенергії та ПРТ. Наприкінці 1999 р. договори були удосконалені - в нових договорах були передбачені такі обов'язкові умови: наявність схем балансового розмежування електромереж, перелік точок комерційного обліку електроенергії, порядок обміну даними, гарантії розрахунків за куплену енергію, включаючи фінансову та майнову відповідальність. Крім цього, були передбачені штрафні санкції за перевищення замовлених обсягів споживання електроенергії, встановлений механізм нарахування штрафних санкцій
Досягнення майже 100-відсоткового рівня розрахунків та зменшення взаємної заборгованості підприємств ПЕК дозволило вирішити низку проблемних фінансово-економічних, технічних та соціальних питань електроенергетичної галузі. З'явилась можливість ввести інвестиційну складову в тариф на виробництво електроенергії і планово реконструювати та модернізувати енергетичне обладнання, будувати нові енергетичні об'єкти. Так, за минуле десятиліття, зокрема, були: