Наукові школи КПІ ім. Ігоря Сікорського у сфері енергетики

Засновницька наукова школа «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка»

Об’єкт дослідження – фундаментальні закони електротехніки, процеси, закономірності та явища в електроенергетичних, електротехнічних та електромеханічних системах і комплексах як основа для розроблення нових та підвищення ефективності відомих технологій, методів і засобів виробництва, передавання, споживання та перетворення електричної енергії.

Передумови та виникнення наукової школи. Основою стрімкого розвитку промисловості та інших галузей господарства у ХІХ – ХХ століттях була електрифікація країни, що обумовило потребу у фахівцях-електриках й розробленні ефективних методів і засобів виробництва, передачі та перетворення електричної енергії.

Заснуванню школи сприяли видатні вчені А.В. Круковський, М.А. Артем’єв, І.М. Городецький, О.О. Скоморохов, М.М. Васильєв, В.І. Доманський, І.Д. Горбачевський, П.В. Окулов, О.П. Котельников, Й.І. Гребень, М.Л. Калніболотський, В.Г. Холмський, Ю.П. Гизила, І.К. Федченко, І.М. Чиженко, С.О. Ребров, Г.І. Денисенко, В.М. Винославський, В.Д. Лепорський, В.І. Сенько, М.Ю. Ієрусалімов, В.М. Сулейманов, А.В. Праховник та інші.

Вчителями керівників сучасних наукових шкіл були А.К. Шидловський (напрям досліджень – стабілізація параметрів електроенергії та забезпечення електромагнітної сумісності в електричних системах), М.Г. Попович (автоматизовані електроприводи та комбіновані системи автоматичного керування), Г.І. Денисенко (відновлювальні джерела енергії в електроенергетичних системах), В.Ф. Скриль (інформаційне забезпеченння автоматизованих систем керування електроенергетичними системами), І.М. Постников (перехідні процеси в електричних машинах), В.С. Руденко (теоретичні основи перетворення параметрів електричної енергії).

У межах засновницької наукової школи «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка» сформувалися й отримали розвиток такі наукові школи:

1. Моделі і методи аналізу, розрахунку та оптимізації електроенергетичних систем і мереж – д-р техн. наук, проф. В.В. Кирик. Об’єкт дослідження – методи розрахунку та оптимізація режимів замкнених електричних мереж з високим ступенем електричної неоднорідності, моделі оцінювання електроенергетичних режимів на основі інтелектуальних технологій, моделювання та аналіз геомагнітних індукційних струмів у магістральних електричних мережах. Наукова школа нині представлена 11 вченими (докторів наук – 3, кандидатів наук і докторів філософії – 5).
2. Розвиток теорії перетворення енергії електромагнітного поля та її практичне застосування в електротехніці – д-р техн. наук, проф. М.Я. Островерхов. Об’єкт дослідження – електричні, магнітні та електромагнітні явища і процеси в різних фізичних середовищах, системах і пристроях, створення та вдосконалення електротехнічних пристроїв і систем з ефективним використанням енергії електромагнітного поля. Наукова школа нині представлена 29 вченими (чл.-кор. НАН України – 1, докторів наук – 6, кандидатів наук і докторів філософії – 16).
3. Теорія та практика складних електромеханічних систем автоматичного керування – д-р техн. наук, проф. С.М. Пересада. Об’єкт дослідження – методи синтезу та аналізу, розроблення, дослідження та впровадження електромеханічних систем широкого технологічного призначення на основі векторно-керованих електродвигунів з метою підвищення показників якості керування та енергетичної ефективності за рахунок синтезу новітніх алгоритмів керування, розробки сучасних керуючих контролерів, а також програмного забезпечення для їх реалізації. Наукова школа нині представлена 25 вченими (чл.-кор. НАН України – 1, докторів наук – 5, кандидатів наук і докторів філософії – 11).
4. Комплексне використання відновлюваних джерел енергії – чл.-кор. НАН України, д-р техн. наук, проф. С.О. Кудря. Об’єкт дослідження – процеси перетворення та акумулювання енергії відновлюваних джерел енергії, розроблення нових підходів до ефективного функціонування енергетичних систем на основі ВДЕ. Наукова школа нині представлена 50 вченими (чл.-кор. НАН України – 2; докторів наук – 11, кандидатів наук і докторів філософії – 25).
5. Теорія, методи та засоби керування електроенергетичними системами – д-р техн. наук, проф. О.С. Яндульський. Об’єкт дослідження – усталені та перехідні процеси в електроенергетичних системах, методи і засоби управління ними. Наукова школа нині представлена 14 вченими (докторів наук – 3, кандидатів наук і докторів філософії – 9).
6. Структурно-системні дослідження в електромеханіці – д-р техн. наук, проф. В.Ф. Шинкаренко. Об’єкт дослідження – закони генетичної організації та еволюції складних технічних систем, які функціонують на принципах електромеханічного перетворення енергії. Наукова школа нині представлена 17 вченими (докторів наук – 7, кандидатів наук і докторів філософії – 3).
7. Енергетичний менеджмент інтелектуальних енергоефективних систем (Smart Grid) забезпечення електричною енергією – д-р техн. наук, проф. С.П. Денисюк. Об’єкт дослідження – процеси в електроенергетичних і електротехнічних системах з технологіями Smart Grid, інтелектуалізація енергетичного сектора на основі концепції Smart Grid, керування енергоефективністю в гібридних системах енергозабезпечення на основі динамічної тарифікації і Smart-моніторингу генерації/ споживання електроенергії. Наукова школа нині представлена 13 вченими (докторів наук – 2, кандидатів наук і докторів філософії – 11).

Засновницька наукова школа «Теплова та атомна енергетика»

Об’єкт дослідження – фундаментальні закони тепломасообміну та гідроаеродинаміки, процеси горіння, теплофізичні властивості речовин як основа для розроблення нових видів теплообмінних поверхонь, тепломасообмінних апаратів і методик їх розрахунку, методів інтенсифікації теплообміну й підвищення надійності та безпеки теплових і ядерних енергоустановок.

Передумови та виникнення наукової школи. Стрімкий розвиток машинобудівної галузі на території сучасної України наприкінці ХІХ століття зумовив потребу суттєвого збільшення інженерних кадрів, здатних створювати нові теплотехнічні установки, парові котли та теплові двигуни.

Формування наукових шкіл в КПІ здійснювали видатні вчені О.О. Радциг, К.О. Зворикін, О.Я. Ступін, М.А. Кондак, І.Т. Швець, В.І. Толубінський, М.О. Кічигін, А.П. Орнатський, Ю.Г. Дашкієв, В.О. Христич, М.Г. Семена, Л.О. Кєсова.

Вчителями керівників сучасних наукових шкіл були В.І. Толубінський (напрям досліджень – теплообмінні процеси в енергетичному обладнанні), О.Т. Ільченко (складні енергетичні системи), О.І. Бутузов (теплообмін при фахових перетвореннях), І.Е. Венеракі (моделювання теплотехнічних процесі).

У межах засновницької наукової школи «Теплова та атомна енергетика» сформувалися й отримали розвиток такі наукові школи:

1. Теплообмін, гідродинаміка та надійність енергетичного обладнання – д-р техн. наук, проф. Є.М. Письменний. Об’єкт дослідження – тепломасообмінні та гідродинамічні процеси в енергетичному обладнанні та їх вплив на експлуатаційну надійність. Нові типи інтенсифікованих теплообмінних поверхонь, методики їх теплового і гідравлічного розрахунків, системи охолодження та термостабілізації електронної апаратури, системи енергозбереження, наносупутникові технології. Наукова школа нині представлена 45 вченими (докторів наук – 6, кандидатів наук і докторів філософії – 24).
2. Управління ефективністю процесів горіння і ресурсом обладнання теплової та альтернативної енергетики – д-р техн. наук, проф. О.Ю. Черноусенко. Об’єкт дослідження – стабілізація полум’я, температурного стану факела і продуктів згоряння, вихід оксидів азоту зі зміною схеми горіння і конструктивних змін пальників. Оцінювання та управління ресурсом енергетичного обладнання з аналізом експлуатаційних параметрів (напрацювання, кількість пусків, оптимізація кількості пусків з різних теплових станів). Наукова школа нині представлена 23 вченими (докторів наук – 3, кандидатів наук і докторів філософії – 8).
3. Термодистиляція та інтенсифікація тепломасообмінних процесів – д-р техн. наук, проф. В.Г. Ріферт. Об’єкт дослідження – теплообмін під час конденсації пари та випаровуванні термочутливих рідин на гладких, профільованих та обертових поверхнях. Розроблення технологій відцентрової дистиляції для виробництва чистої води в системах життєзабезпечення космічних кораблів, у безводних районах, на підводному флоті. Наукова школа нині представлена 15 вченими (докторів наук – 2, кандидатів наук і докторів філософії – 4).
4. Моделювання та аналіз теплотехнологічних процесів і систем – д-р техн. наук, проф. В.І. Дешко. Об’єкт дослідження – системний енергетичний та ексергетичний аналіз і динамічне моделювання енергетичних показників та умов комфортності будівель у складі енергетичних систем. Інжинірингові дослідження і послуги енергетичного менеджменту. Перетворення енергії та термодинамічні властивості гетерогенних ліофобних систем, зокрема при дисипації енергії. Наукова школа нині представлена 16 вченими (докторів наук – 1, кандидатів наук і докторів філософії – 7).

ФАКУЛЬТЕТ ЕЛЕКТРОЕНЕРГОТЕХНIКИ ТА АВТОМАТИКИ

Кафедри Факультету електроенерготехнiки та автоматики

• кафедра електромеханіки – ЕМ
• кафедра автоматизації енергосистем – АЕ
• кафедра автоматизації електромеханічних систем та електроприводу АЕМCЕП
• кафедра електричних мереж і систем – ЕМС
• кафедра відновлювальних джерел енергії – ВДЕ
• кафедра теоретичної електротехніки - ТЕ

Етапи становлення та розвитку ФЕА

31 серпня 1918 р. – постанова уряду Української держави про відкриття першого в Україні Електротехнічного факультету (ЕТФ);

14 вересні 1918 р. – Рада КПІ обрала проф. А. В. Круковського деканом ЕТФ;

вересень 1918 р. – прийнято рішення про прибудову до головного корпусу лівого крила, яке одержало назву енергетичного;

Липень 1921 року – студентство ЕТФ організувало перший електрогурток, на базі якого була створена перша бібліотека спецлітератури, розпочато друк лекцій та покладено початок наукової роботи;

1921–1922 навчальний рік – ЕТФ складався з п’яти лабораторій, які пізніше утворили перші кафедри: електричних машин, електричних мереж, електроматеріалів і світлотехніки, електричних вимірювань, радіотехніки;

1922 р. – відкрита кафедра електричних станцій;

1922–1923 навчальний рік – рік реформ факультету:

- перехід від трирічного курсу навчання до чотирирічного;

- заміна трьох теоретичних триместрів, з яких складався навчальний рік від початку заснування Інституту – осіннього, весіннього та літнього, на два теоретичних триместри – осінній та весінній, та один практичний – літній;

- відкриття кафедри електричної тяги;

1923 р. – факультет працює у складі дев'яти кафедр: загальної електротехніки, електричних вимірювань, світлотехніки, електричних машин, змінних струмів, електричної тяги, радіотехніки, слабких струмів;

1923 р. – засновано першу високовольтну лабораторію;

1923–1924 навчальний рік – перший випуск інженерів-електриків у складі трьох осіб;

1930 р. – створено кафедру теоретичних основ електротехніки;

1933–1934 навчальний рік – на основі виділення зі складу ЕТФ відповідних спеціальностей в КПІ виникли два нових факультети – радіотехнічний (РТФ) та теплоенергетичний (ТЕФ);

з 1933–1934 навчального року – на ЕТФ продовжувалась підготовка інженерів-електриків за двома спеціальностями:

- електротехніка зі спеціалізаціями – електричні станції, електричні мережі та системи, техніка високих напруг;

- електромеханіка зі спеціалізаціями – електрообладнання та електропостачання промислових підприємств, електричні машини та електрична тяга.

1936 р. – заснована кафедра електрифікації промислових підприємств, яка з 1949 р. була перейменована у кафедру електропривода;

1938–1939 рр. – у складі факультету вісім кафедр: електричних станцій (проф. В.І. Доманський); електричних мереж, систем і техніки високих напруг (проф. Г.М. Городецький); електромеханіки (проф. М.М. Васильєв); теоретичної електротехніки (проф. І.Д. Горбачевський); електричних машин (проф. А.К. Ринкевич); електротермії, електроматеріалознавства та світлотехніки (проф. П.В. Окулов); математики.

1938–1941 рр. – розвиток і вдосконалення учбово-лабораторної і дослідницької бази ЕТФ, який був перерваний з початком війни, а з наближенням фронту до Києва ЕТФ евакуйовано в Середню Азію, м. Ташкент;

1944 р. – організовано нову кафедру електроприладобудування і прийнято перших студентів на цю спеціальність (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p., після чого переведена на факультет автоматики та приладобудування);

1945 p. – засновано кафедру автоматики і телемеханіки (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p.);

1954 р. – поділ кафедри електричних мереж, систем і техніки високих напруг на дві окремі: кафедру електричних мереж та систем і кафедру техніки високих напруг;

1956 р. – на ЕТФ відкрито першу в Україні кафедру обчислювальних машин;

1958 р. – відкрита нова спеціальність «Автоматизація процесів виробництва і розподілу електричної енергії» та в 1962 р. створена профілююча кафедра релейного захисту та автоматизації енергосистем;

1962 р. – на кафедрі електричних мереж і систем відкрито нову спеціальність «Електропостачання міст і промислових підприємств»;

1962 р. – поділ електротехнічного факультету на два окремих факультети: електроенергетичний (ЕЕФ) та факультет автоматики і приладобудування.

До електроенергетичного факультету увійшли дев'ять кафедр: електричних станцій, електричних мереж і систем, техніки високих напруг, електричних машин, електроприводу і автоматизації промислових установок, релейного захисту і автоматизації енергосистем, теоретичних основ електротехніки та електричних вимірювань, електричних матеріалів та світлотехніки;

1965 р. – на ЕЕФ відкрита нова спеціальність «Кібернетика електричних систем»;

1972 р. – з кафедри електричних мереж та систем виділилася кафедра електропостачання на факультет гірничої електромеханіки і автоматики;

1975 р. – факультет автоматики і приладобудування поділено на два: факультет систем управління та факультет електроприладобудування і обчислювальної техніки. Окремі кафедри цих факультетів у 1985 році були об'єднані у факультет інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ);

1978 р. – розділення ЕЕФ на електроенергетичний (ЕЕФ) та електротехнічний (ЕТФ) факультети з їх розміщенням у новому корпусі № 20.

До складу ЕТФ увійшли кафедри:

• Електропривод і автоматизація промислових установок (д.т.н., проф. М. Г. Попович);
• Електричні машини (к.т.н., доц. А. В. Новіков, в подальшому – д.т.н., проф. Ю. А. Шумілов);
• Електроізоляційна і кабельна техніка (д.т.н., проф. І.С. Ільченко, а після його смерті з 1979 р. – доц. В.М. Кириленко).

До складу ЕЕФ увійшли кафедри:

• Електричні станції ( к.т.н., доц. В.Д. Лепорський);
• Автоматизація енергосистем ( к.т.н., доц. В.Ф. Скриль , в подальшому професор);
• Техніка високих напруг (д.т.н., проф. М.Ю. Ієрусалімов);
• Електричні мережі і системи (к.т.н., доц. В.М. Сулейманов, в подальшому професор).
• Теоретичних основ електротехніки (чл.-кор. АН України, д.т.н. І. М. Чиженко).

1981 р. – на ЕТФ переведена кафедра електроприладобудування;

1986 р. – кафедра відновлюваних джерел енергії утворена на базі кафедри електроізоляційної і кабельної техніки і переведена з ЕТФ на ЕЕФ (утворена кафедра функціонувала на факультеті до 1988 p.; поновила свою роботу з 2002 р.;

1988 р. – кафедра приладів та систем неруйнівного контролю переведена на приладобудівний факультет;

1988 р. – об’єднання ЕЕФ та ЕТФ в один факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА);

1988 р. – до складу кафедри електричні станції ввійшли викладачі та співробітники кафедри відновлюваних джерел енергії;

Жовтень 1988 р. – створено спільно з НАНУ Інститутом електродинамікм кафедру цільової підготовки «Електроенергетики та електротехніки»;

1989 р. – до складу ФЕА з факультету гірничої електромеханіки і автоматики переведена кафедра електропостачання, якою керував д.т.н., проф. А. В. Праховник;

1989 р. – до складу ФЕА входили кафедри:

- Електричні станції (к.т.н., доц. В. Д. Лепорський);

- Електричні мережі і системи (к.т.н., проф. В. М. Сулейманов).

- Електропостачання (д.т.н., проф. А. В. Праховник)

- Автоматизація енергосистем (к.т.н., проф. В. Ф. Скриль);

- Техніка та електрофізика високих напруг ( д.т.н., проф. Ю. П. Ємець);

- Електричні машини ( д.т.н., проф. Ю. А. Шумілов);

- Електропривод та автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М. Г. Попович);

- Теоретичних основ електротехніки ( д.т.н., проф. В. І. Сенько).

1997 р. – сформовано Інститут енергозбереження та енергоменеджменту на основі факультету гірничої електромеханіки і автоматики та виділення зі складу ФЕА кафедр електропостачання.

Декани факультету:

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ АТОМНОЇ ТА ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ (НН ІАТЕ)

Кафедри інституту атомної та теплової енергетики КПІ ім. Ігоря Сікорського

• Кафедра автоматизації енергетичних процесів – АЕП;
• Кафедра атомної енергетики – АЕ;
• Кафедра інженерії програмного забезпечення в енергетиці – ІПЗЕ;
• Кафедра теплової та альтернативної енергетики – ТАЕ;
• Кафедра цифрових технологій в енергетиці – ЦТЕ.

4 жовтня 2021 р. на засіданні Вченої ради університету було ухвалено рішення про створення на базі теплоенергетичного факультету (ТЕФ) Навчально-наукового інституту атомної та теплової енергетики (ННІАТЕ).

Діяльність Навчально-наукового інституту атомної та теплової енергетики буде здійснюватися на базі існуючих кафедр ТЕФ, а також на основі нових підрозділів:

• Навчально-дослідного центру надійності та безпеки АЕС (спільно з НАЕК "Енергоатом" та ДНТЦ ЯРБ);
• Навчально-наукового центру підтримки ядерної захищеності (спільно з ІЯД НАН України);
• Науково-дослідної експериментальної лабораторії процесів в енергетичному обладнанні;
• Навчально-наукової лабораторії комп'ютерного моделювання в енергетиці;
• Навчально-наукової лабораторії методичного забезпечення інтернет-технологій в енергетиці.

Реорганізація теплоенергетичного факультету сприятиме підвищенню якості підготовки й перепідготовки фахівців для енергетичної галузі та їх інтеграції в європейський і світовий науково-технічний простір; збільшенню обсягів та якості наукових досліджень, науково-інноваційної діяльності, поглибленню їх зв'язку з вирішенням нагальних і перспективних проблем галузі; максимальному підвищенню попиту на ринку праці на випускників енергетичних спеціальностей, підвищенню рівня популярності енергетичних спеціальностей серед потенційних абітурієнтів та зростанню фінансових та інших надходжень в університет для поліпшення його матеріально-технічної бази.

ІСТОРІЯ

Енергетичними ресурсами для виробничої діяльності та в побуті люди користуються з незапам'ятних часів. Знання та досвід, накопичені протягом тисячоліть, стали основою сучасної енергетики. Фахівці цієї галузі завжди цінувалися у суспільстві, їх підготовці приділялася постійна увага. У КПІ навчання інженерів-теплотехніків розпочали з перших днів його існування. Навчання інженерів-теплотехніків з 1898 по 1931 рік у КПІ здійснювалося на механічному відділенні при кафедрі прикладної механіки. А з 815 інженерів-механіків, випущених до 1918 року, половину складали інженери за теплотехнічним спрямуванням.

У 1930 р. КПІ розділили на низку галузевих інститутів, серед яких був і Київський енергетичний інститут (КЕІ). Саме в КЕІ у травні 1931 р. було створено теплотехнічний факультет, деканами якого працювали проф. М.А. Кондак (1931–1932) і проф. І.Т. Швець (1933–1934). Після чергової реорганізації в 1934 р. розпочав роботу Київський індустріальний інститут (КІІ), у складі якого на базі кафедр теплотехнічного та електротехнічного факультетів КЕІ було створено енергетичний факультет на чолі з деканом проф. І.Т. Швецем. У 1938 р. в КІІ організували окремий теплотехнічний факультет, який І.Т. Швець очолював до 1940 р.

У 1940–1951 рр. деканом факультету був проф. М.О. Кічигін. Після нього деканами факультету працювали: доц. А.П. Орнатський (1951–1955), доц. О.І. Бутузов (1955–1962), доц. Ю.О. Бабенко (1962–1978), проф. В.О. Христич (1978–1979), проф. О.М. Алабовський (1979–1989), доц. В.В. Босий (1989–2001). З 2001 р. факультет очолив проф. Є.М. Письменний.

У 1962 р. факультет було перейменовано на теплоенергетичний (ТЕФ).

Розвитку наукової діяльності на факультеті значно сприяло створення у 1957 р. проблемної лабораторії теплообміну і газодинаміки під керівництвом завідувача кафедри котельних установок чл.-кор. АН УРСР, проф. В.І. Толубінського. Важливим напрямком наукових робіт лабораторії були дослідження теплогідравлічних процесів в активній зоні ядерних реакторів та забезпечення надійності їх роботи. Отриманий досвід та важливі для ядерної галузі результати стали вирішальним аргументом для відкриття у 1985 р. на теплоенергетичному факультеті підготовки фахівців зі спеціальності «Атомна енергетика».

У зв'язку з підвищенням ролі атомної енергетики в енергетичній галузі України і необхідністю її подальшого розвитку, потребою у підвищенні рівня підготовки фахівців для галузі, формуванням статусу КПІ як базового ЗВО галузі, широкою міжнародною співпрацею КПІ у питаннях підготовки кадрів для ядерно-енергетичної галузі, необхідністю створення відповідних міжгалузевих і міжнародних структур, 4 жовтня 2021 р. на засіданні Вченої ради університету було ухвалено рішення про створення на базі ТЕФ Навчально-наукового інституту атомної та теплової енергетики.

НН ІАТЕ посідає одне з перших місць у КПІ ім. Ігоря Сікорського за чисельністю студентів – близько 2000 та викладачів – близько 200.

На сьогодні у складі інституту працюють п’ять випускових кафедр:

• Кафедра атомної енергетики – (АЕ), зав. каф. д.т.н., проф. В.О.Туз;
• Кафедра автоматизації енергетичних процесів – (АЕП), зав. каф. д.т.н., проф. В.А. Волощук;
• Кафедра цифрових технологій в енергетиці – (ЦТЕ), зав. каф. д.т.н., проф. Н.М. Аушева;
• Кафедра теплової та альтернативної енергетики – (ТЕА), зав. каф. д.т.н., проф. О.Ю. Черноусенко;
• Кафедра інженерії програмного забезпечення в енергетиці – (ІПЗЕ), зав. каф. д.т.н., проф. О.В. Коваль.

Діяльність Навчально-наукового інституту атомної та теплової енергетики здійснюється на базі зазначених кафедр, а також на основі нових підрозділів, що започатковані з 2022 р.:

• Навчально-дослідного центру надійності та безпеки АЕС;
• Навчально-наукового центру підтримки ядерної захищеності;
• Науково-дослідної експериментальної лабораторії процесів в енергетичному обладнанні;
• Навчально-наукової лабораторії кіберенергетичних систем;
• Навчально-наукової лабораторії комп'ютерного моделювання в енергетиці;
• Навчально-наукової лабораторії методичного забезпечення інтернет-технологій в енергетиці.

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЕНЕРГОМЕНЕДЖМЕНТУ

Невдовзі після здобуття Україною незалежності був прийнятий Закон України «Про енергозбереження» (1994 р.). Система навчання та підготовки кадрів у сфері енергозбереження вперше на пострадянському просторі почала створюватись в Україні з 1997 р. із затвердження Кабінетом Міністрів України «Комплексної державної програми з енергозбереження» (постанова КМУ від 05 лютого №148) як одного із заходів реалізації національної політики.

Формування Інституту енергозбереження та енергоменеджменту (ІЕЕ) стало одним із заходів реалізації національної політики в галузі енергозбереження. На кафедрі електропостачання, що увійшла до складу ІЕЕ і нині випускає фахівців у сфері енергетичного менеджменту, під керівництвом професора А.В. Праховника було сформовано наукову школу з питань управління енергоспоживанням. А.В. Праховник очолив роботу науковців, які брали участь у розробці Державної комплексної програми енергозбереження України і створенні державних стандартів у цій галузі. У 1997 р. при КПІ ім. Ігоря Сікорського було створено Інститут енергозбереження та енергоменеджменту (наказ ректора М.З. Згуровського № 1-16 від 18.02.1997), який згідно Постанов КМУ та наказів відповідних Міністерств є базовою організацією в Україні в цієї сфері з питань освіти, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів і популяризації знань. У цьому ж році було відкрито нову спеціальність «Енергетичний менеджмент», за якою вже з 2003 р. розпочався випуск бакалаврів, спеціалістів та магістрів у 12 технічних університетах України.

Спочатку до складу ІЕЕ входили: кафедри електропостачання та загальної теплотехніки, науково-дослідний інститут автоматики і енергетики «Енергія», Центр підготовки енергоменеджерів (TACIS), бібліотека "Енергія XXI сторіччя". Пізніше, у 1998 році, з об’єднанням ІЕЕ та гірничотехнічного факультету (заснований у 1946 році) створено Інститут енергозбереження та енергоменеджменту у його нинішньому складі, який спільним наказом Міносвіти та Держкоменергозбереження України (№137/45 від 07 травня 1997 року) визначено базою для підготовки фахівців за спеціальністю «Енергетичний менеджмент». На початку діяльності інститут очолював д.т.н., професор А.В. Праховник, а у 2013 – 2023 рр. – д.т.н., професор С.П. Денисюк.

Кафедру електропостачання створено в КПІ ім. Ігоря Сікорського на базі кафедри гірничої електромеханіки у 1949 р. (кафедра електропостачання тричі змінювала назву: електрифікації та автоматизації гірничих робіт, електропостачання гірничих підприємств, а потім і дотепер – електропостачання.). Згідно з історією КПІ ім. Ігоря Сікорського кафедру електропостачання було засновано ще у 1936 р., але щодо спадкоємності викладацьких кадрів та науково-методичних розробок існуюча кафедра електропостачання може вважатися продовжувачем ідей і наукових розробок кафедри гірничої електромеханіки.

Широко відомий завідувач кафедри електропостачання у 1955–1988 рр. – В.М. Винославський (1958–1963, 1967–1988 (1955 – в.о.) декан гірничого факультету (гірничий, автоматики та приладобудування, гірничої електромеханіки та автоматики)).

Кафедра електропостачання з 1988 р. готувала фахівців за двома спеціалізаціями: «Електропостачання промислових підприємств» і «Електропостачання міст». У зв’язку з необхідністю підготовки спеціалістів для служб енергонагляду в 1990 р. було впроваджено спеціалізацію «Енергетичний контроль і маркетинг в електроенергетиці».

На сьогодні кафедра електропостачання КПІ ім. Ігоря Сікорського є провідною з підготовки фахівців зі спеціальностей «Електротехнічні системи електроспоживання» (до 1995 р. назва спеціальності – «Електропостачання промислових підприємств, міст та сільського господарства») і «Енергетичний менеджмент». Завідувач кафедри електропостачання – к.т.н. Д.Г. Дерев’янко.

• Історія
• Молоді енергетики
• КПІ

• Хмельницькобленерго – базове підприємство при підготовці фахівців з енергетичних професій Хмельницького національного університету
• КПІ та історія енергетики